Пам'ять стукає у наші серця
3 жовтня, 20:31. В історії нашого народу багато трагічних сторінок. Однією з них є Друга світова війна, яка обернулася для України низкою жахливих подій, незліченними людськими втратами та матеріальними збитками.
Під час нацистської окупації Києва у 1941–1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів окупантами мирного населення і радянських військовополонених, євреїв та циган, членів Організації українських націоналістів, заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших радянських людей, що не схилили голови перед ворогом.
Акцію знищення єврейського населення німецьке командування організувало блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу — Бабин Яр, один з найбільших на території Києва (завдовжки — 2,5 км, завглибшки — від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів. По усьому місту було розміщено оголошення російською, українською і німецькою мовами, де усьому єврейському населенню було наказано зібратися 29 вересня 1941 року на розі вулиць Мельникова і Дехтярівської до 8 години ранку з документами та цінними речами. За невиконання наказу — розстріл.
Через двірників і керівників будинків поширювалася дезінформація про перепис і переселення євреїв. Більшість євреїв — жінки, діти і люди похилого віку (доросле чоловіче населення було призвано до армії) — прибули у призначений час.
У кінці вулиці створили пропускний пункт, куди по черзі відводили по 30–40 осіб, у яких забирали речі й примушували роздягатися. Після цього поліцаї палицями заганяли людей до краю яру. На протилежному краю розташовувався кулеметник. Постріли спеціально заглушалися музикою і шумом літака, що кружляв над яром. Після того як рів було заповнено 2–3 шарами трупів, їх зверху засипали землею.
Сторож Лук’янівського кладовища Сергій Іванович Луценко, колишній очевидець страшного злочину, розповідав: «Століттями ховали на Лук’янівці мерців, але прокляті фашисти за один тиждень поховали в Бабиному Яру стільки, що й на трьох кладовищах не вкладеш… Зі сторожки на кладовищі було добре видно, як людей роздягали догола, як з автоматів і кулеметів розстрілювали поставлених над прірвою, як хапали дітей за ніжки, піднімали й кидали живими в яр».
Микола Бажан, вражений трагічними подіями, виразив обурення в рядках вірша:
В землі не скрилось, тліном не взялось
Витке і ніжне золото волось,
Блищить на мокрій твані крутоярів
Розбите скло старечих окулярів,
І дотліває, кинутий набік,
Закровлений дитячий черевик.
Нині Бабиного Яру фактично немає, його зрівняли із землею. Тут проклали дороги й трасу метрополітену Дорогожичі, телевежу, спорткомплекс, побудували житлові квартали, розбили парк. Лише верхів’я урочища Бабин Яр у межах вулиць Дорогожицької, Мельникова, О. Теліги та Оранжерейної залишилося незабудованим — як свідчення трагедії світового масштабу, місце історичної пам’яті.
До 75 річниці трагедії Бабиного Яру провідним спеціалістом міської бібліотеки №2 було оформлено тематичну виставку «Бабин Яр: трагедія про трагедію» та проведено історичну годину «Пам'ять стукає у наші серця».
Цей день став приводом згадати не тільки про жертв війни та Голокосту, але й вшанувати героїв опору нацизму, що стали взірцем взаємоповаги між народами, прикладом духовного подвигу заради порятунку життя людей.
Вернуться назад