Відділ культури > Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя…

Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя…


16 лютого, 09:05. 15 лютого ми відзначаємо День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Кожного року ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим, хто прийшов з афганської війни живим.

Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії. У війни безжальні очі, у війни свій рахунок, своя безжальна арифметика. Назавжди залишиться болем у серцях нашого народу сумна статистика.

У рідні домівки не повернулися 13 850 юнаків колишнього Радянського Союзу, 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома. Виконували свій інтернаціональний обов'язок і наші земляки: 154 воїни з Олешківського району пройшли горнило війни в Афганістані, 7 – повернулося інвалідами. Багато з них мають бойові нагороди. 4 воїни загинули – це капітан Микола Андрєєв та рядовий Олексій Кононенко з Великих Копанів, сержант Павло Сущ з Абрикосівки та Микола Литвиненко з Тарасівки. Ці імена навічно вписані в літопис нашої пам’яті.

Ми маємо знати про страшні події Афганської війни і пам’ятати кожного із тих, хто в 20-30 років став свідком і учасником воєнних подій.

Війна — це не тільки бої, героїзм і подвиг. Це важкі людські страждання, нелюдські випробування, це смерть багатьох людей. Війна – це горе не однієї людини, а цілого періоду. Війна закінчилася. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя.

13 лютого 2017 року в Олешківському районному краєзнавчому музеї відбулася зустріч нашого земляка, учасника бойових дій в Афганістані Самойлика Миколи Олександровича з учнями 8-А класу Олешківської гімназії.

Микола Олександрович – офіцер, майор у відставці. Закінчив Курганське вище військово-політичне авіаційне училище. 6 січня 1980 р. був відряджений до м. Ташкента для формування батальйону підвозу палива та боєприпасів. 19 березня 1980 р. разом з товаришами перетнув кордон Демократичної республіки Афганістан та прибув до м. Шиндант. Його батальйон перевозив паливо для нашої техніки по маршруту Кушка-Шиндант-Кандагар. Зробив 108 рейсів, що сумарно дорівнює довжині трьох екваторів земної кулі. 21 липня 1981 р. залишив ДРА та прибув до нового місця служби.

Спілкуючись з ним, відразу бачиш, що це – військова людина, яка знає, про що має право говорити і як говорити. Спокійний, доброзичливий, виважений, він розповідав не лише про себе, але й своїх товаришів. У розмові з дітьми Микола Самойлик підкреслив, що завжди гордився своєю Батьківщиною.

Підкреслив те, що наші воїни в Афганістані завжди доброзичливо ставились до місцевих жителів, до дітей, намагалися допомогти їм їжею, а також з повагою ставилися до законів мусульманської держави.

Після зустрічі діти подарували Миколі Олександровичу Самойлику квіти та подякували за розповідь.

Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя…
Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя…
Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя…
Афганістан – то біль і смуток, чиєсь обірване життя…

Вернуться назад