Миттєвості життя Євгена Матвєєва
10 березня, 15:23. Під такою назвою 6 березня 2017 року було проведено спільний захід районного краєзнавчого музею та районної бібліотеки для дорослих, приурочений 95-річчю від дня народження Євгена Семеновича Матвєєва – нашого земляка, відомого актора театру та кіно, кінорежисера, сценариста, педагога, народного артиста СРСР, лауреата Державних премій.
Його життєвий шлях і творчий розвиток зовні можуть видаватися доволі комфортними й надміру благополучними. Проте не все так однозначно в нього складалося.
Драматичні інтонації зазвучали для Жені Матвєєва вже з перших років життя. Сімейне життя в його батьків — Семена Калиновича Матвєєва та Надії Федорівни Коваленко — не склалося.
Невдовзі після народження Євгена, а сталося це 8 березня 1922 р. в с. Новоукраїнка Скадовського району, мати повертається до свого рідного с. Чалбаси (нині Виноградове). Але по поверненні додому батько не вибачив їй створення сім'ї без його на те благословення. Для молодої жінки та її сина почалися скрутні часи.
З дитячих років Євген привчився до селянської роботи: набирав воду в бочку, розвозив її селянам, водив коней по борозні. Навчаючись в сільській школі, він залюбки показував фокуси своїм приятелям і в дитинстві мріяв стати фокусником.
Щоб Євген отримав кращу освіту, Надія Федорівна перебирається до найближчого міста Олешок, де син навчається у середній школі №1, а вона працює прибиральницею. В Олешківській школі Євген із-поміж численних гуртків вибрав драматичний. Навчальні предмети не вельми приваблювали Євгена Матвєєва, натомість інтерес до акторської діяльності посилювався.
Врешті Євген наважується на рішучий крок. У 9-му класі він твердо вирішив кинути школу і відправитися до Херсона, де була професійна трупа і театральна студія. Отримавши благословення матері, 17-річний хлопчина всівся на баржу з кавунами і поплив до своєї мрії. Тут хлопець влаштовується статистом у драмтеатр і водночас навчається в акторській студії.
У 1939 р. в Херсоні перебував Микола Черкасов — культовий на той час кіноактор. Коли він побачив Євгена в одній із німих ролей, то порадив йому їхати до Києва, повідомивши при цьому, що Довженко набирає кіноакторську школу. Склавши екстерном іспити за курс середньої школи у 1940 р., Євген поїхав до Києва, де був зарахований на перший курс кіноакторської школи при Київській кіностудії художніх фільмів, у якій навчався впродовж 1940–1941 рр.
Через війну навчання припинилося, і Євген отримав направлення до Тюменського піхотного училища. На початку 1942 р. йому було присвоєно звання лейтенанта. Майже всі випускники потрапили на фронт, а лейтенанта Матвєєва, як відмінника, залишили при військовому училищі курсовим командиром-викладачем. Два роки він готує офіцерський склад, і постійно подає рапорти з проханням направити його на фронт, але йому відмовляють.
Час демобілізації настав для нього у 1946 р. Він вступає до трупи Тюменського драматичного театру. У 1948 р. Євген Матвєєв обирає Новосибірський театр "Красный факел", який тоді називали "сибірським МХАТом".
Після гастролей театру в Ленінграді його запрошують до провідних театрів країни і у 1952 р. він дебютує на сцені Московського Малого театру у спектаклі "Без вины виноватые", де зіграв Незнамова. Потім були ролі у фільмах "Доброе утро" і "Дорога", проте своїм першим істотним акторським успіхом він вважав роль інженера Андрія Лобанова у фільмі "Искатели". А відомим його зробила роль Макара Нагульнова у фільмі "Поднятая целина".
Кіноакторство для Матвєєва пов'язане з тяжкими травмами. Він двічі травмувався, вдруге — неподалік рідних місць, у Миколаєві, в 1965 р., під час театралізованого свята, після чого понад півтора року пролежав паралізований у лікарні.
Йому було сорок три роки. Саме тоді Матвєєв вирішив знову ризикнути — змінити мистецьке амплуа. Перебуваючи в лікарні, він вивчає підручники з режисури і готується до режисерської діяльності. Завершивши лікування й отримавши третю групу інвалідності Євген Матвєєв береться за постановку свого першого фільму "Циган", в якому зіграв провідну роль — коваля-цигана Будулая.
Кінохітами 1970-х рр. стали його фільми "Любовь земная" і "Судьба", в яких він зіграв головні ролі, а невдовзі поставив нові фільми — "Бешеные деньги" та "Победа".
З часом з′являється його нова кіноробота — фільм "Чаша терпения". Значення цього фільму зумовлене тим, що він готував появу кінотрилогії "Любить по-русски", в якій Євген Матвєєв зіграв персонажа-лідера — бунтівного й характерного Валер'яна Петровича Мухіна, і яка стала подією в кінематографічному житті кінця ХХ ст. Вона принесла Матвєєву титул творця "народного кіно". Народного і за смисловою спрямованістю, і за охопленням життєвого матеріалу, і за складом глядацької аудиторії.
Виступаючи у 1977 р. в Херсоні, у кіноконцертному залі "Ювілейний", і представляючи свій новий фільм "Судьба" ще до його виходу у прокат, Євген Матвєєв сказав, звертаючись до аудиторії: "Як жаль, що приїхав я всього на два дні, а спершу думав: поїду по селах своїх, по місцях рідних, але треба від'їжджати. Даю вам слово, що коли-небудь знайду час, вирвуся і не буду поспішати нікуди…".
Ці слова напрочуд органічні для Євгена Матвєєва, який надзвичайно гостро відчував темперамент навколишнього життя і конче потребував живих зв'язків із людьми, долі яких він виражав своїми ролями і про яких ставив свої темпераментні фільми.
Діагноз пухлини легенів лікарі поставили йому ще у 1999 р., він жив із ним чотири роки. 5 травня 2003 року Євгену Матвєєву стало зле, його оперативно госпіталізували. Не стало актора й режисера 1 червня 2003 р. в Москві.
Вернуться назад